Любов до моря, подорожей та допомога людям: історія Павла Матвійчука з позивним «Балі»

Павло Матвійчук, захисник України з позивним «Балі», не дожив до червня 2026 року, загинувши внаслідок авіаційного удару. Його дружина Яна згадала про життя, мрії та шлях свого чоловіка, розповідаючи про його небайдужість до всього живого та безмежну любов до України.

Життя, сповнене мрій і подорожей

Павло Матвійчук народився у селищі Побузьке на Кіровоградщині, а юність провів у Первомайську на Миколаївщині. Його серце належало морю, що й визначило його професійний шлях. Після закінчення Одеського морського училища за спеціальністю «бортпровідник і судновий офіціант», Павло мріяв працювати на круїзних лайнерах, досліджуючи світові океани. Його захоплення морем та подорожами було настільки сильним, що він встиг пожити понад рік на індонезійському острові Балі, звідки й з’явився його позивний.

Життя Павла було сповнене різноманітних професій та досвідів. До служби в армії він працював таксистом, на будівництві, не цураючись жодної роботи. Останнім його місцем роботи перед тим, як стати на захист України, був завод у Польщі.

«Він дуже любив подорожувати. Гори й море — це було для нього все. Йому тільки дай сісти за кермо й поїхати: або до Одеси на море, або в Карпати. Він обожнював такі далекі поїздки. Ще Павло дуже любив техніку й автомобілі. У нього було чимало різних машин, а найбільше задоволення він отримував від довгих подорожей за кермом під музику», — згадує Яна.

Небайдужість до життя: від тварин до людей

Павло був надзвичайно доброю та чуйною людиною. Його любов до тварин, особливо до собак, була вражаючою. Він мріяв завести добермана, але, на жаль, не встиг здійснити цю мрію. Його доброта поширювалася на всіх: він ніколи не відмовляв у допомозі, завжди знаходив спосіб підтримати близьких і незнайомих людей.

«Він завжди був поруч — і в найважчі моменти, і в радісні. Якщо в когось траплялося горе, він переживав його разом із цією людиною, щиро співчував і намагався підтримати. Він був дуже чуйним. Саме за це його й любили», — говорить дружина.

Короткий, але яскравий роман: від Instagram до весілля

Доля звела Павла та Яну в серпні 2025 року. Знайомство розпочалося з повідомлень в Instagram, коли Павло перебував «на нулі» на Харківщині, а Яна жила в Ужгороді. Незважаючи на відстань, Павло виявив надзвичайну наполегливість. Він приїхав з Харкова до Ужгорода, щоб запросити Яну на каву. Ця зустріч стала початком їхньої історії кохання.

«Я запитала, де він, і він відповів, що у Харкові на позиціях. Я кажу: “Ну, я в Ужгороді, так що видно, каву ніяк не поп’ємо, або хіба не знаю, що має статися”. На це Павло сказав: “Це не проблема, залиш це мені”», — розповідає Яна.

Вже наступного дня після першої зустрічі Павло зробив Яні пропозицію, а через два місяці, у листопаді, вони одружилися.

Рішення стати на захист України

На початку повномасштабного вторгнення Павло був у Польщі, але звістка про обстріл Дніпра, де жила його сестра з дитиною, змусила його повернутися до України. Він допомагав розбирати завали, і саме тоді остаточно зрозумів, що не може залишатися осторонь.

«Я буду стояти з усіма хлопцями. Стояти за свою сім’ю, за свій народ, за Україну — до останнього», — сказав Павло матері, ухвалюючи рішення стати на захист країни.

15 лютого 2023 року він вступив до лав 412-го окремого батальйону безпілотних систем 144-ї окремої бригади охорони Генерального штабу. Спочатку служив бойовим медиком, займався евакуацією поранених. Згодом його підвищили до молодшого сержанта, а потім призначили командиром відділення зенітно-ракетного дивізіону.

«Він настільки був заглиблений у свою роботу, що часто робив більше, ніж від нього вимагали. Завжди допомагав хлопцям, підказував, навчав», — згадує Яна.

Незламний дух і страшна втрата

Павло мав серйозні проблеми зі здоров’ям, зокрема епілепсію, та складні поранення, але не хотів залишати службу. Навіть після важкого поранення, коли він проходив лікування у Польщі, він казав: «Я ще трошки, я повернуся. Я ще трошки — і буду вдома». Він пішов у військо добровільно і продовжував виконувати свій обов’язок, незважаючи на небезпеку.

10 червня 2026 року Павло Матвійчук загинув внаслідок авіаційного удару. З трьох військових, які перебували на позиції, двоє загинули.

«Я дуже хочу, щоб його знали не лише як воїна чи героя, а як людину. Як людину, яка дуже любила свою справу, горіла нею і повністю віддавалася тому, що робила», — ділиться Яна.

Павло став для неї цілим всесвітом, показавши, яким може бути справжній чоловік: сильним, мужнім, відважним, але водночас ніжним, люблячим і чуйним. Він прагнув залишити свій слід в історії, і, хоч і ціною власного життя, він його вписав. Наразі триває збір підписів на підтримку петиції про присвоєння Павлу Матвійчуку звання Героя України (посмертно), адже для його дружини найважливіше — пам’ять про нього як про надзвичайно добру, щиру і світлу людину.