Доманівська надія: кольори життя у вирі війни.

Художниця з Миколаївщини: Мистецтво як спосіб боротьби та надії

Війна розкидала долі, але не зламала духу. Інна Кишинська, художниця з Доманівської громади, продовжує творити, виховувати сина та гуртувати громаду, чекаючи на повернення свого чоловіка, який зник безвісти у 2024 році. Її мистецтво стало не лише віддзеркаленням болю та туги, але й потужним інструментом підтримки та нагадування про тих, хто зник на полі бою.

Інна розповідає, що вперше серйозно взялася за пензель ще під час вагітності. Тоді вона не лише вдосконалювала техніку “сухого пензля”, створюючи портрети, але й поглиблено вивчала анатомію. Перша персональна виставка “Магія портрета”, представлена у Первомайському краєзнавчому музеї, включала 15 портретів та автопортрет, що свідчило про значний творчий зріст. Друга виставка, “Слід художника”, мала вже інший, більш емоційний характер, демонструючи полотна, натхненні війною та переживаннями.

Натхненням для Інни завжди був її чоловік, Віктор. Він був не лише найвідданішим шанувальником, а й першим критиком її робіт. Їхня спільна історія – це історія кохання, яка загартувалася в умовах війни. У 2023 році Інна створила зворушливий портрет чоловіка, який став для неї символом незламності та любові.

Незламний дух у творчості та волонтерстві

Віктор Кишинський пішов захищати Україну 15 березня 2022 року. Він брав участь у важливих бойових діях, зокрема у звільненні Миколаївщини та Херсонщини, а згодом воював на найгарячіших напрямках Донеччини, від Бахмута до Соледара, а також на Курщині. Останній зв’язок з ним обірвався 27 грудня 2023 року. Тоді він повідомив, що вирушає на евакуацію побратимів та закріплення позицій. Передчуття біди не полишало Інну, особливо після того, як вона випадково розбила фотографію чоловіка та його нагороду. Наступного дня стало відомо, що зв’язок з його групою втрачено. Відтоді він вважається безвісти зниклим.

Попри невимовний біль та невизначеність, Інна не здається. Її син, який успадкував від батька не лише зовнішність, але й характер, став її головною опорою. Вона продовжує відображати в своїх картинах усі емоції, які Віктор проживав на різних напрямках фронту. Особливо цінною для неї є незавершене полотно, сюжет якого чоловік обрав ще до свого зникнення. Інна встигла намалювати лише половину картини, і той факт, що Віктор не побачив її завершеною, робить це творіння символом безвісти зниклих та нескінченного очікування.

Разом з іншими жінками, чиї чоловіки перебувають у полоні або вважаються безвісти зниклими, Інна активно організовує акції-нагадування в громаді. Ці заходи покликані привернути увагу до проблеми, підтримати родини військових та зберегти надію на повернення рідних додому живими. Мистецтво Інни Кишинської – це не просто фарби на полотні, це потужний вираз людської стійкості, віри та любові, які не зламати жодній війні.