“Чекала, вірила, дочекалась”: історія воїна 79-ки з полону до життя.

Повернення з полону: історія захисника Сергія Амандурдієва

Сергій Амандурдієв, уродженець Миколаївщини, з 2016 року присвятив своє життя служінню у Збройних Силах України. Його шлях у війську розпочався зі строкової служби, яка швидко переросла у контракт. Сьогодні, після років боротьби, пережитих випробувань і незламного духу, він продовжує віддано служити своїй державі.

Шлях від теслі до десантника: початок кар’єри

Після завершення навчання у Первомайській загальноосвітній школі №1, Сергій здобував професійні навички у місцевому професійно-технічному училищі, опановуючи спеціальність теслі-столяра. Однак, поклик батьківщини привів його до лав армії у 2016 році. Перші кроки у військовій службі він робив в Одесі, а вже за сім місяців ухвалив рішення підписати контракт. Його військова кар’єра продовжилася у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади, де він разом із побратимами близько десяти місяців боронив українські землі на Луганському напрямку.

За час служби Сергій не лише опанував загальні військові дисципліни, але й здобув спеціалізації кулеметника та водія. Згадуючи свої перші кроки як кулеметник, він розповідає: “У 80-ку я прийшов маленький, худенький. А ротний каже: «Ти будеш кулеметником». Вантажить на плечі два кулемети й біжу я полігоном на пристрілку, а ті кулемети об ноги чіпляються, об землю б’ють. Але, в результаті, професія кулеметника мені сподобалася, навіть дуже”.

Доля, випробувана полоном: два роки в Чечні

З 2024 року Сергій Амандурдієв боронив Україну у складі 79-ї окремої десантно-штурмової бригади. На Донецькому напрямку доля звела його з ворожими силами, внаслідок чого він опинився в полоні. Два роки, сповнених невідомості та боротьби за виживання, він провів на території Чечні.

“Тяжко було, але ми знали, що нас поміняють. Головне було — не зійти з розуму. Я через місяць почав активно займатися спортом, наскільки було це можливо в тих умовах. Ще читав книжки, багато читав”, — ділиться спогадами Сергій. Він описує, як в умовах обмеженого харчування шукав будь-яку можливість підтримати свій організм. “Коли давали якийсь суп, то виловлював хоч хрящик, щоб організм тримати у формі. В бараці, коли починались розмови про дім, то я старався не вступати, щоб себе не мучити й не засмучувати. Там залишилися хлопці, яких тримають досі. А я втратив хлопців, з якими стільки років був плечем до плеча”.

Біль втрати та сила духу: повернення до життя

Спогади про бої на фронті та втрату бойових побратимів залишаються глибоким шрамом на душі Сергія. Він розповідає про моменти, коли чужі крики з поля бою, звуки вибухів та миттєві втрати ставали реальністю. “Коли ти чуєш по рації, що твій побратим при заході в посадку підірвався «на колокольчиках»… У нього мінус дві ноги, ти чуєш його крики на все поле, а допомогти не можеш, бо ляжеш поряд. А він 12 годин повз, йому скидали воду, батарею до рації”. Або про миті, коли секунди вирішували долю: “А було таке, коли ти хвилину тому з побратимом пив каву, він виходить, там неважкий скид — і він вже легкий “триста”, а за пару годин уже “двісті””.

Після визволення з полону та реабілітації, Сергій повернувся до рідної Миколаївщини. Однак, радісна зустріч з матір’ю була затьмарена трагічною звісткою: наступного дня після його повернення, вона пішла з життя. Ця втрата стала ще одним важким випробуванням для воїна.

Служіння триває: вшанування пам’яті та активна громадянська позиція

Попри пережиті випробування, Сергій Амандурдієв продовжує нести службу у 79-й окремій десантно-штурмовій бригаді. Його громадянська позиція виявляється у активній участі в патріотичних заходах. Він бере участь у забігах, присвячених пам’яті загиблих побратимів, зокрема, його однокласника, який колись врятував йому життя. “Дехто вмикає російську музику і кайфує, бездумно витрачає гроші, не донатить. А за дві хвилини викуреної цигарки тут може загинути десяток бійців”, — наголошує Сергій, закликаючи до усвідомленої громадянської позиції та підтримки армії.

Долати бюрократичні перепони та отримувати необхідну юридичну допомогу ветеранам допомагає волонтерський штаб. “Вони пояснюють або самі з нами ходять по інстанціях”, — додає Сергій.

Попри все пережите, Сергій знаходить сили для нового життя, а його дружина стала його головною опорою. “Вона ходила й досі ходить на всі акції, хоча знала, що я в Чечні. Нас показували на відео, але ж спілкування з родинами не мали, а дуже вірили. Вона найкращий мій товариш і друг, моя опора. Ми сім років разом, а цього місяця — чотири роки, як чоловік і жінка”, — розповідає він.