“Розрядили на мені електрошокер”: як морпіх з Миколаївщини пережив російський полон.
Били електрошокерами та кийками: морпіх з Миколаївщини розповів про понад три роки російського полону
Майже три з половиною роки свого життя Роман Крижановський, мешканець Миколаївщини, провів у російському полоні. Цей період супроводжувався жорстокими допитами, застосуванням електрошокерів та кийків, а харчування ув’язнених було обмежене до щів та риб’ячих кісток. Про жахи, пережиті протягом неволі, морський піхотинець поділився з кореспондентами Суспільного.
Втрачені роки та повернення додому
У 2021 році Роман проходив строкову службу в лавах Національної гвардії. За два місяці до повномасштабного вторгнення він демобілізувався, але з початком війни у 2022 році добровільно вступив до лав 36-ї окремої бригади морської піхоти.
“Служба йшла тяжко. Нас, коли завезли до Маріуполя 28 лютого, закрилося кільце. Тобто, ні підвозу боєприпасів, ні можливості виїхати, нічого не було. Було вкрай важко. Були моменти, коли я вже не раз прощався з життям, тому що снаряди пролітали за 50 метрів зліва від мене”, – згадує Роман.
Він додає, що відчував тепло від снарядів, які свистіли над головою. “Ми повзли, нам сказали залягти, я закрив очі і чув, як ці снаряди летіли. Відкриваю очі, а навколо все біле. Я думав, що це кінець, що я неживий. А потім рукою торкнувся – виявилося, це сніг. Саме випав сніг. Нас було четверо, прийшла допомога, забрали нас, вивели в інше місце. І потім почалося пекло”, – розповідає військовий.
Роман потрапив до російського полону 4 квітня 2022 року. Період ув’язнення він провів у різних місцях: спочатку в Оленівці, потім два дні в Таганрозі, 10 місяців на Рязанщині та 29 місяців у Мордовії. За словами Романа, найжорстокіше ставлення до полонених спостерігалося саме в Таганрозі, Рязані та Мордовії.
“На кожній “прийомці” так сильно били, що… Мене в Мордовії 20 березня 2023 року забрали на допит, так сильно побили, що від плечей до кінчиків пальців на ногах у мене все було чорне”, – ділиться він.
На допитах російські військові вимагали від нього лише позитивної відповіді. “Він (російський військовий) питає: “Ти знаєш, чому я тебе сюди викликав?”. Я кажу: “Щось запитати хочете?”. А він: “Так, я не хочу чути від тебе “ні”, “нічого не знаю”, я просто хочу чути “так”. Починає запитувати про мародерство, я кажу: “Я не знаю. У моєму колективі, з ким я був, такого не було”. Про насильство – теж кажу: “Я не знаю”. Ну, і почали бити, розрядили на мені електрошокер і зверху ще – гумовими палицями”, – розповідає Роман.
Повсякдення в неволі та жахливі умови
У полоні існував чіткий розпорядок дня, який починався з щоранкових перевірок. “Вибігаєш на перевірку, стаєш у позу, і вони починають запитувати посаду, звання, як потрапив, і так далі, починають бити. Ще ходив кінолог, нацьковував собаку (на полонених), казав: “Пес чує, що ти брешеш”, і нацьковували. Почали нацьковувати собаку, він мене ледь не вкусив”, – пригадує Роман.
Під час втечі від собаки в камеру, Роман травмував коліно. Він хотів звернутися до військового лікаря, але той, якого полонені прозвали “доктор Шкварк”, сам використовував електрошокер. “В мене була гематома, нога розпухла. Я хотів звернутися до лікаря, але там був лікар, якого прозвали “доктор Шкварк”. Він ходив і бив усіх електрошокером. Тому я не звертався. Я сам пробив коліно і спустив рідину з нього”, – розповідає чоловік.
Їжа, яку надавали полоненим, часто була зіпсованою та в мізерних порціях. “Годували хваленими своїми щами, кислою капустою, іноді залітала риба, але в основному – кістки від риби”, – згадує Роман.
Обміняли Романа 26 червня 2025 року. “Коли ми виїжджали з кордону, нам з Координаційного штабу кажуть: “Подивіться праворуч, висить стела: “Вітаємо вас в Україні, Чернігівська область”. Я одразу зрозумів, що все, я вдома. Боятися вже немає чого”, – згадує морпіх.
Після повернення з полону Роман розмірковував над поверненням на службу. Однак, близькі не готові знову його відпустити. “Є думки, не покидають, щоб йти продовжувати службу. Але мене ні дружина, ні донька, ніхто вдома не пускає. Сказали, що вистачить, що такого ще раз вони не переживуть”, – каже Роман.
