Пів року без ротації: історія піхотинця з Миколаївщини на Запорізькому напрямку

Герой Запорізького напрямку: історія Івана Темчука про пів року без ротації

Стійкість духу та випробування передової: історія захисника з Миколаївщини

Іван Темчук, позивний “Тім”, мешканець Первомайська на Миколаївщині, став втіленням незламності українського духу. Він понад пів року без заміни виконував бойові завдання на одному з найгарячіших напрямків – Запорізькому. Його історія, сповнена героїзму, випробувань та віри, заслуговує на увагу. Зараз, після отриманого поранення, Іван проходить реабілітацію, а його спогади про передову лунають як свідчення мужності.

Народившись на Рівненщині, Іван ще строкову службу проходив у лавах Військово-морських сил України в Одесі. Переїхавши до Первомайська, він знайшов своє покликання у будівельній справі. Однак, коли батьківщина покликала, Іван, попри другу групу інвалідності, здобуту ще під час строкової служби, відгукнувся на заклик. У вересні 2025 року він знову опинився у війську.

“Після вишколів в учбовому центрі була підготовка з інструкторами вже в бригаді на Запоріжжі. Інструктори в нас були грамотні, з досвідом, навчили всьому, що допомогло там, за нулями”, – згадує Іван. Ці знання та вміння стали йому в пригоді у найскладніших умовах “нульової” лінії оборони.

З грудня того ж року Іван разом із побратимами 118-ї окремої механізованої бригади зайняв позиції поблизу Малої Токмачки. Майже шість місяців без заміни, в найгарячішій точці, стали справжнім випробуванням на міцність. Серед тих, хто ділив із ним цю долю, був і Олександр – 58-річний вчитель історії з Вінниччини. “Був міцної статури, але з купою хвороб. Одного разу ‘крєпко’ обстріляли нашу хатинку, ще й налетіли дрони. Почав горіти диван, за яким ми ховалися”, – розповідає Іван. У критичний момент Олександр, не вагаючись, скинув свій бронежилет і загасив полум’я. На жаль, саме в цей момент дрон атакував, і Олександр отримав поранення.

Життя на передовій вимагало постійної уваги та готовності до найнесподіванішого. “Була всякого залізяччя вибухонебезпечного під ногами повно”, – ділиться Іван. Особливо він згадує протитанкові міни, які могли вибухнути від невеликого навантаження, тим паче, коли вони іржаві. Тому глибокі укриття та пильність стали для військових життєвою необхідністю.

На межі виживання: дива та порятунок на Запорізькому напрямку

Часом, навіть у найстрашніших умовах, траплялися моменти, які військові називають справжніми дивами. Іван згадує, як його разом із побратимом, позивний “Субота”, кілька разів засипало землею, але вони зуміли викопати один одного. Іншого разу, рятуючись від дрона у розбитій хаті, вони були дивовижно врятовані. “Нас Бог врятував”, – каже Іван, розповідаючи про іконку, що впала зі стіни, але прикрила їх, а також про тюль, яка, впавши зверху, створила додатковий захист.

Незважаючи на численні контузії та поранення, військовий відзначає високу якість українських аптечок, які дозволяли оперативно надавати допомогу, зупиняти кровотечі та проводити тампонаду.

Особливу теплоту в його спогадах займають собаки, які прибивалися до позицій. “Собак було три команди по дві-три, вони в певний час бігли з різних сторін в бік позицій росіян, а поверталися із закривавленими мордами і лише водичку попивали”, – розповідає Іван. Він, навіть за умов нестачі води для себе, ділився нею з тваринами, збирав дощову воду або топив сніг.

Іван згадує, як вони зайшли на позицію на початку грудня 2025 року і вийшли в кінці травня 2026-го. Він згадує невелике відео, де командир виводить їх з позицій, і висловлює жаль, що Василь Лев, який виходив із суміжної позиції, нещодавно загинув.

Зараз Іван та його побратим “Субота” проходять процес відновлення. Їхня історія – це не просто розповідь про війну, а свідчення людської стійкості, взаємодопомоги та незламної волі до життя, що є невід’ємною частиною боротьби за свободу України.