Бограч. Панкейки. Розквіт без сторонньої допомоги.

“Шлях до самостійності: Військові з подвійною ампутацією рук здобувають нові навички

В Україні започатковано унікальні ретрити, що надають ветеранам, які втратили обидві руки, можливість повернути собі незалежність та повноцінно жити. Ці програми, що поєднують практичні тренінги та психологічну підтримку, стають справжнім поштовхом до відновлення активного життя та соціальної адаптації.

Одним із натхненників цих ініціатив є Олександр Терещенко, ветеран із Миколаєва. Попри важкі травми, включаючи подвійну ампутацію рук та проблеми із зором, Олександр демонструє незламний дух. Він не лише веде активний спосіб життя, займається волонтерством, але й здійснив 280-кілометровий піший похід Шляхом святого Якова, плануючи в майбутньому подолати ще довший, 800-кілометровий маршрут. Його особистий приклад руйнує стереотипи, доводячи, що люди з ампутаціями здатні до самостійного життя без сторонньої допомоги. Олександр навчився самостійно виконувати найрізноманітніші побутові завдання – від одягання та приготування їжі до випікання святкової паски, що свідчить про його виняткову цілеспрямованість.

Нова надія для тих, хто втратив кінцівки

На жаль, точна статистика щодо кількості українців з подвійною ампутацією рук відсутня, але відомо, що ця цифра сягає щонайменше кількох сотень. З огляду на триваючу війну, ця цифра, на жаль, продовжує зростати. Саме тому, такі проєкти, як ретрити із самозарадності, стають надзвичайно важливими.

Завдяки підтримці однодумців, Олександр Терещенко розробив цілу низку програм, спрямованих на допомогу ветеранам, які зіткнулися з втратою кінцівок. Одним із найуспішніших його задумів стали практичні ретрити. Ці п’ятиденні заходи, що відбуваються у комфортних умовах, стають справжньою школою життя для учасників. Головна мета – навчити ветеранів самостійно справлятися з повсякденними справами, які для них раніше були нездоланною перешкодою.

“Це був мій перший подібний досвід, своєрідна проба пера,” – ділиться Олександр. “Раніше я записував відео з порадами, створив групу “Брати по гаку”, де ми обмінювалися досвідом. Інтерес був значним, тому ми вирішили провести практичні майстер-класи, де я став ментором, ділився своїм досвідом та допомагав відпрацьовувати необхідні навички.”

Поштовхом до створення таких заходів стала участь Олександра у подібному ретриті, організованому “Протез Хабом” за участі американських менторів з подвійною ампутацією рук. Цей досвід надихнув його на власний проєкт.

Загалом, було проведено два п’ятиденні ретрити, в яких взяли участь 8 ветеранів та їхні близькі. Бажаючих було значно більше, але можливості проєкту обмежені. “Багато хлопців проходили лікування або реабілітацію. Особливо мене вразив боєць, який намагався переконати лікарів дозволити йому участь, показуючи наші відео і наголошуючи, що такого в лікарнях не навчать,” – розповідає ветеран.

На заняттях вивчаються найпростіші, але життєво важливі навички: особиста гігієна, користування туалетом та душем, відкривання дверей, одягання, приготування їжі. Ці буденні справи для людей з ампутацією рук перетворюються на серйозний виклик. Тому для проведення занять організатори обрали оздоровчий комплекс на Закарпатті, де учасники могли відчувати себе затишно та комфортно.

“Ми хотіли не лише розповісти, а й показати все на практиці, щоб ветерани могли самі спробувати виконати ці дії,” – підкреслює Олександр. “Я запропонував максимально відмовитися від сторонньої допомоги. А дружинам та мамам, які супроводжували ветеранів, порадив дати їм можливість бути самостійними. Просив їх хоча б порахувати до десяти перед тим, як кидатися допомагати, якщо щось впаде. Бо рідні роблять це автоматично.”

“Приблуди”, що повертають незалежність

Важливою складовою ретритів стало використання адаптивних пристроїв, які допомагають у повсякденному житті. Це спеціальні насадки для ключів, тримачі для столових приборів, адаптовані душові лійки, магнітні ґудзики, мочалки, що кріпляться на стіну. Деякі з цих пристроїв вже доступні в Україні, але більшість доводиться замовляти онлайн.

“Я користувався власним досвідом, шукав, підбирав, щоб усе було максимально зручним. Потім ми тестували всі ці пристрої під час занять. Окрему увагу приділили кухонному обладнанню,” – зазначає Олександр.

Життя стає набагато простішим завдяки інноваційним рішенням. Наприклад, спеціальні пластикові дошки для нарізання з присосками та штирками допомагають зафіксувати продукти під час чищення або нарізання. Також використовуються адаптивні ножі з вертикальними ручками.

Деякі пристосування, які ветерани з любов’ю називають “приблудами”, створюються власноруч. Це різноманітні адаптивні засоби, що кріпляться до кукси та дозволяють виконувати повсякденні дії. Так, миколаївський майстер Віктор Онуфрієнко виготовив спеціальні тримачі для бритвених станків, що значно спрощують процедуру самостійного гоління.

Особливе місце в програмі займають практичні заняття з приготування їжі. Ветерани вчаться готувати сніданки, бутерброди, панкейки. Фінальним випробуванням стало приготування бограчу – культової страви Карпатського регіону. Це завдання чудово розвиває дрібну моторику, адже потребує нарізання м’яса, овочів та контролю процесу приготування. “Ми готували бограч у великому казані на вогнищі. Це було щось неймовірне. Страва вийшла дуже смачною,” – згадує Олександр.

Олександр Терещенко також розповідає про 22-річного Ярослава Пономарьова, який втратив обидві руки внаслідок поранення. Для Ярослава ретрит став не лише шансом здобути нові навички, а й можливістю вирватися з лікарняної рутини. “Відчуваєш себе серед своїх,” – ділиться він. “Олександр та інші показували, як справлятися з побутовими речами: приймати душ, організувати гігієну, давати собі раду в туалеті. Навчали робити такі речі, які мені раніше навіть у голову не приходили.”

Одним із найяскравіших моментів для Ярослава стало самостійне приготування яєчні. Американець Роберт Хадул, чоловік психологині Марії Мартиненко, виготовив для нього спеціальний пристрій з термопластику, до якого кріпиться ніж. Це дозволяє йому самостійно нарізати овочі, робити бутерброди та розпаковувати речі.

“Після такого досвіду з’являється бажання допомагати іншим, ділитися своїм досвідом,” – додає Ярослав. Попри все пережите, він не зневірився. Відвідує спортзал, збирає конструктори LEGO, грає у настільний теніс, а нещодавно відкрив для себе кінний спорт.

Ці історії – яскраве свідчення того, що життя після важкого поранення не закінчується. Обмеження існують, але вони не повинні ставати перешкодою для руху вперед. Кожна приготована власноруч страва, кожна нова навичка – це доказ того, що людина сильніша за власні страхи, обставини та фізичні втрати.