Миколаїв: 237 років чи давніше? Перші поселення на берегах Південного Бугу

Від Дикого Саду до верфі: давня історія землі, де постав Миколаїв

Заснування Миколаєва, як офіційної імперської фортеці та суднобудівної бази, традиційно пов’язують з кінцем XVIII століття. Однак, історія заселення території, де сьогодні розкинулося місто, сягає значно глибших тисячоліть, а козацька доба залишила свій невід’ємний слід у його формуванні.

Археологічні свідчення давніх поселень

Ще до того, як князь Григорій Потьомкін звернув увагу на зручність гирла річки Інгул для будівництва верфі, ці землі були обжиті. Перші свідчення людської присутності датуються пізнім палеолітом, близько 20 тисяч років тому. Особливий інтерес становить археологічна пам’ятка “Дикий Сад”. Це укріплене городище кіммерійців, що існувало наприкінці пізньої бронзи (XII-X ст. до н.е.). Відоме як єдиний відомий порт на півночі Чорного моря того періоду, “Дикий Сад” вражає своєю унікальністю. Він єдиний збережений степовий населений пункт бронзової доби в Україні, що передував заснуванню грецької Ольвії на 500 років і проіснував три століття. Ця пам’ятка є безцінним свідченням активної діяльності людей на цих теренах задовго до появи будь-яких імперських амбіцій.

Козацька доба: стратегічне значення та господарська діяльність

Вагомий внесок у заселення та господарське освоєння цієї місцевості зробили запорозькі козаки. Численні історичні згадки підтверджують активну присутність козаків на території сучасного Миколаєва та області. Особливо важливим був “Козацький Перевіз” на річці Інгул, що існував ще до заснування міста. Цей пункт на річці, який також був продовженням Чумацького шляху, слугував ключовим для перевезення людей та товарів, надаючи цій місцевості стратегічного та економічного значення.

На території сучасного суднобудівного заводу, де згодом розгорнулася імперська верф, козаки не лише облаштували переправу, але й збудували кузню. Згідно з історичними описами XVII століття, кузня існувала ще в першій половині XVIII століття. Знахідки у вигляді російських мідних полушок підтверджують цю дату. Ці свідчення дозволяють припустити, що на території сучасного Миколаєва існувала постійна козацька стоянка.

Ще більш вражаючим є припущення, що козаки могли займатися кораблебудуванням задовго до приходу росіян. У 1950-х роках на акваторії суднобудівного заводу були знайдені рештки замуленого козацького дуба, а також спеціальні цвяхи, що могли використовуватися для будівництва суден. Це наштовхує на думку, що історія кораблебудування на Миколаївщині має свої козацькі корені, а не починається з імперської епохи. Зручне географічне розташування, захищена бухта, глибоке гирло Інгулу та важливі торговельні шляхи — все це створювало ідеальні умови для козацької корабельні.

Від зимівників до міських кварталів

Дані історичних карт, зокрема, “Карті течій річки Дніпра і Бугу від Єлисаветграда і вниз до злиття їх вод” 1775 року, свідчать, що значна частина території сучасної Миколаївщини була позначена як “Жилища запорозьких козаків”. Це вказує не лише на місця проживання, але й на власність землі, де козаки вели господарство: вирощували худобу, займалися землеробством, садівництвом та бджільництвом. У межах сучасного Миколаєва було виявлено щонайменше 18 козацьких зимівників, розташованих вздовж річок та на півострові. Назва балки Тернівка, наприклад, свідчить про давнє українське та татарське населення, яке мешкало тут до переселення болгар. Також існували козацькі сапетні (рибопереробні заводи), як, наприклад, на місці сучасного села Сливіне. Навіть окремі козаки, як Максим та Андрій, згадуються як мешканці “у урочищи на устье Великого Ингула”. Незважаючи на відсутність великих поселень, козацька присутність була помітною, про що свідчать і козацькі поховання, знайдені на території міста.

Заснування міста: від верфі до планування

Після того, як у 1788 році було закладено нову верф у гирлі Інгулу, розпочалося планове заселення території майбутнього міста. Початковий план верфі та селища розробив інженер І.І. Князєв, але згодом, у зв’язку зі зміною військово-стратегічної ситуації, фортечна забудова втратила актуальність. Пізніше архітектор Старов розробив загальний план міста з прямокутним плануванням, а детальний генеральний план, що визначив сучасні риси Миколаєва, створив Князєв. Вже у 1791 році місто налічувало 26 дворів та понад 140 мешканців, активно будувалися житлові будинки, казарми, крамниці та інші господарські споруди.

Таким чином, історія Миколаєва — це складний і багатогранний процес, що охоплює тисячоліття. Від давніх поселень кіммерійців та козацьких зимівників до планової забудови імперського міста, ця земля завжди була заселена та освоєна.