Від краєзнавця до бойового медика: мати музейну справу сина продовжує.
З музею – на фронт: історія Богдана Гвоздяниці, що загинув, захищаючи Україну
До повномасштабного вторгнення Росії в Україну Богдан Гвоздяниця з Миколаївщини був діяльною, творчою натурою. Він захоплено досліджував історію свого рідного села Секретарка, організовував просвітницькі екскурсії, уважно записував спогади місцевих старожилів та збирав цінні експонати для народного музею, директором якого він був. Його діяльність мала на меті зберегти місцеву ідентичність і передати її прийдешнім поколінням.
Проте доля в 2022 році зробила крутий поворот: Богдан, усвідомлюючи свій обов’язок, став на захист Батьківщини. На жаль, його шлях був трагічно обірваний. Він загинув від поранень, отриманих під час виконання бойового завдання на Херсонщині. Сьогодні в музеї, якому він присвятив стільки сил, зберігаються не лише зібрані ним експонати, а й його особисті речі, що несуть відбиток його життя та подвигу.
Любов до історії та обов’язок перед Батьківщиною
Про сина, його службу та останні дні життя журналістам “Суспільного” розповіла мати загиблого, Лідія, яка продовжує справу Богдана, зберігаючи його пам’ять.
“Він завжди любив спілкуватися, йому було до душі пізнавати нове про історію села, спілкуючись із людьми старшого віку. Спогади старожилів – це скарб, який допомагає відтворити минуле”, – з теплотою згадує Лідія.
Богдан, попри проблеми зі здоров’ям, які мали його з дитинства (пролапс мітрального клапану), був сповнений рішучості. “Коли прийшов час війни, він сказав: “Я піду”. Він не хотів бути осторонь, хотів бути разом з усіма, можливо, це було його призначення, адже він не встиг створити власну родину”, – розповідає мати.
На фронті Богдан виконував обов’язки бойового медика. Його увага та турбота про побратимів були безмежними. “Він старався, щоб у нього все було, і завжди перевіряв у кожного солдата: “У тебе є?”, “А тобі не треба таблетки?” – завжди, як квочка, опікувався хлопцями, бо на фронті, на нулі, “солдат повинен бути завжди здоровим”, – каже Лідія.
Останній бій та вічна пам’ять
У червні 2023 року Богдан востаннє приїхав додому. Через два тижні після відпустки його підрозділ вирушив на виконання бойового завдання на острові Білогрудів Херсонської області.
“28-го числа він мені зателефонував, казав: “Я тобі, мамо, не буду телефонувати кілька днів, ми йдемо на завдання, потім я зателефоную”. О четвертій вечора 28-го вони вирушали, бо телефони залишали, на завдання не брали, то він сказав: “Мамо, я вже йду”, і я встигла тільки сказати йому: “З Богом, сину”, – зі сльозами на очах пригадує Лідія.
Під час виконання завдання група потрапила під обстріл. Богдан, як бойовий медик, кинувся допомагати евакуювати поранених побратимів, але сам дістав важких поранень. “Дрон завис, і вони не могли далі рухатися… Поранення було у черевну порожнину. Було уражено 7 чи 8 органів, осколками. Хлопці самі допомагали йому зупинити кровотечу”, – розповідає мати.
Навіть поранений, Богдан залишався на позиції до прибуття евакуаційної групи. Він подбав про те, щоб першими евакуювали найважче поранених побратимів, а сам просив: “Не кажіть мамі”.
Пам’ять про Богдана живе у його речах, що тепер зберігаються в музеї. Це довоєнний грамофон, який він любив заводити для відвідувачів, та його однострунна гітара. “Коли я торкаюся тієї однієї струни, вона щемко відбивається у моєму серці”, – каже Лідія.
Свій біль мати перетворила на книгу “Розмова з сином”, де зібрала його фотографії, вірші, присвячені йому, та найдорожчі моменти життя.
У серцях рідних та знайомих Богдан назавжди залишиться доброзичливою, усміхненою людиною, готовою завжди прийти на допомогу. “Він для мене неймовірний. Я для себе вирішила так, що він вже не належить мені, він належить усім”, – зізнається Лідія.
