Замість Торонто — на передову: миколаївський діаспорянин у ЗСУ став бойовим медиком.

Повернення додому: з канадського комфорту на передову ЗСУ

Ігор, провівши понад півтора десятиліття за океаном, де вже встиг побудувати стабільне життя та облаштуватися в Канаді, ніколи не забував про своє коріння. Серце його завжди належало Україні, адже тут, на рідній землі, залишилися найрідніші – батьки, діти та онуки.

Зворотний квиток, що не відбувся

Люті 2022 року застав Ігоря вдома, на Миколаївщині. Він приїхав провідати родину, і зворотний квиток до Торонто вже лежав у кишені. Однак, доля розпорядилася інакше. Коли звістка про наступ ворога наближалася до рідної області, вибір став очевидним. “Як я міг кинути своїх батьків і рідних, коли росіяни йшли на Миколаївщину?” – ставить риторичне запитання Ігор, згадуючи ті дні. Його рішення стати на захист Батьківщини було непохитним.

Медична освіта як покликання на війні

За плечима Ігоря – медична освіта. Цей багаж знань та досвіду став у нагоді одразу ж. Без вагань він звернувся до військкомату, і невдовзі став бойовим медиком у складі 160-ї окремої зенітної ракетної Одеської бригади.

Його шлях на фронті розпочався з оборони рідної Миколаївської області. Згодом доля закинула його на найгарячіші ділянки фронту – Донеччину, Харківщину, Сумщину та Курщину. За цими географічними назвами стоять сотні врятованих життів. Ігор, діючи в умовах постійної небезпеки, витягав з-під вогню своїх побратимів, надаючи їм необхідну допомогу за лічені секунди.

Ключовим принципом його роботи під час евакуації поранених є повне вимкнення емоцій. “Для успішної роботи медика емоції лише заважають. Потрібно діяти швидко, спокійно й ні на що не відволікатися. Робиш усе на автоматі, як повсякденну роботу”, – пояснює він. Ця холодна рішучість та професіоналізм стали запорукою його ефективності.

Стійкість духу та віра у перемогу

Півтора року тому доля випробувала на міцність і самого медика. Внаслідок влучання ворожого КАБу будівля, де він перебував, зазнала руйнувань, а Ігоря завалило уламками. Його бойовий побратим став його рятівником, витягнувши з-під завалів. Після тривалого лікування та реабілітації, Ігор, проявивши неймовірну силу духу, повернувся у стрій.

Найсильнішим стимулом для воїна залишається його родина. Донька з онуками, які залишаються в Україні, пишаються своїм дідусем-захисником. “Якщо я за щось узявся, то йтиму до кінця. Мабуть, такий у мене характер. Не можу кинути побратимів та нашу спільну справу”, – зізнається Ігор.

Історія цього бойового медика – це яскраве свідчення того, що справжній дім – це там, де твоя родина, а захист рідної землі – це не просто обов’язок, а усвідомий вибір серця, що керується любов’ю та відданістю. Його приклад надихає і показує, що готовність жертвувати комфортом заради безпеки близьких та майбутнього країни є найвищою чеснотою.