Миколаївщина прощається з Андрієм Гунівенком: два роки невідомості, вічна пам’ять Герою.

Зустріч з героєм: Південноукраїнськ прощається з Андрієм Гунівенком

24 липня міська громада Південноукраїнська з глибоким сумом провела в останню путь солдата Андрія Гунівенка, який майже два роки вважався зниклим безвісти. Його загибель стала ще однією болючою втратою для України, яка бореться за свою свободу.

Андрій Гунівенко народився 16 листопада 1972 року у місті Прип’ять. Його дитинство обірвалося через трагічну аварію на Чорнобильській АЕС у 1986 році, яка змусила родину залишити рідний дім і переселитися до Південноукраїнська. Тут Андрій продовжив навчання, спочатку у школі №3, а потім у школі №4, здобуваючи тут знання та формуючи характер.

Митець, воїн, людина

З ранніх років Андрій виявляв різнобічні таланти та захоплення. Він щиро любив футбол, колекціонував поштові марки, які розповідали історії з різних куточків світу, і з особливою турботою вирощував кактуси. Після закінчення школи хлопець здобув професію каменяра-плиточника, знайшовши своє покликання у будівельній галузі.

Однак, окрім праці руками, Андрій Гунівенко мав покликання серця – мистецтво. Він знайшов себе у вишивці ікон, а також у живописі олійними фарбами. Його роботи не залишалися непоміченими – готові картини він щедро дарував рідним, друзям та місцевим храмам, несучи через свою творчість світло й духовність. Одна з його ікон досі зберігається в Арбузинській церкві, нагадуючи про талановитого майстра. Ще одну вишиту ікону із зображенням Богородиці з Немовлям Ісусом він подарував своїй сестрі Майї, яка дбайливо зберігає її як найцінніший скарб.

Попри те, що Андрій Гунівенко не проходив строкову військову службу за станом здоров’я, доля звела його з боротьбою за незалежність України. У 2023 році, з початком повномасштабного вторгнення, він був мобілізований до лав Збройних Сил України, де став штурмовиком.

Життя воїна обірвалося 10 серпня 2024 року поблизу населеного пункту Кліщіївка Бахмутського району Донецької області. Майже два роки його вважали зниклим безвісти. Лише 9 липня 2026 року результати ДНК-експертизи підтвердили найгірші побоювання. У Андрія залишилися мати та сестра, які переживають невимовне горе.

Прощання з героєм: вшанування пам’яті

24 липня на прощання з Андрієм Гунівенком зібралися його рідні, близькі друзі та небайдужі мешканці Південноукраїнська. У цей скорботний день матері загиблого солдата було передано державний прапор України, як символ вдячності та пам’яті про подвиг її сина.

Племінниця Андрія, Ксенія, з теплом згадує свого дядька: “Не стало мого рідного дядька. Людини з неймовірно доброю і чистою душею. Він був художником, але малював не фарбами, а нитками. Його руки творили справжнє диво. Його світла душа назавжди залишиться в наших серцях і в кожному стібку його прекрасних творінь. Спочивай з миром, любий дядьку”.

На жаль, це не перша втрата у родині Гунівенків. Андрій був дядьком молодшого лейтенанта Олександра Гунівенка, який також загинув 27 лютого 2024 року на Донеччині під час виконання бойового завдання, потрапивши під мінометний обстріл. Його поховали у Південноукраїнську 18 грудня 2025 року. Ця родина стала однією з багатьох, що оплакують своїх синів, братів та племінників, які віддали найцінніше за майбутнє України.