“Думаю, що суспільство почує”: Миколаїв нагадав про військовополонених та зниклих безвісти.
Надія, що не згасає: Миколаївці об’єдналися, щоб нагадати про долю захисників
У Миколаєві пройшла акція-нагадування, яка зібрала близько 150 небайдужих містян. Люди вийшли на вулиці з портретами своїх рідних та друзів, які вважаються військовополоненими або зниклими безвісти. Цей прояв солідарності – це не лише вияв болю та туги, але й потужний заклик до дій, надія на повернення тих, хто зараз перебуває в невідомості.
Одноголосно звучали історії, що стискають серце. Ірина, чий чоловік-доброволець безвісти зник три місяці тому, розповідає з гіркотою: “Рік і три місяці чекаю. Він перевівся до 59-ї бригади, і за два дні – зник. Майже рік минув, поки я знайшла його побратима, який підтвердив, що Михайла, як і Сергія, серед живих немає. Командування лише говорить, що він ‘пʼятисотий’. Це все, що ми знаємо”. Слова Ірини – це лише один із безлічі подібних на війні, де реальність часто стає жорстокішою за будь-яку вигадку.
Ще одна учасниця, Інна, ділиться трагічною історією свого племінника Владислава. Він пішов служити ще у 2021 році, а в лютому 2024-го зник безвісти на Донеччині. “Він зустрів повномасштабну війну у Вінниці, служив у 159-й Гайсинській бригаді. Спочатку їх перекинули на Херсонщину, де він пробув понад рік. Після звільнення Херсона бригада поїхала на Донецький напрямок”, – розповідає Інна.
Останній телефонний дзвінок від Владислава викликав у матері справжню паніку. “Він сказав: ‘Я не знаю, чи вийду’. Був сильний артобстріл. Ми знайшли відео цього обстрілу, але це російська сторона, і там лише фрагменти. Що сталося далі, ми не знаємо”, – зі сльозами на очах згадує жінка.
Мета таких акцій – не дати суспільству забути про тих, хто віддав найцінніше заради свободи України, і хто зараз бореться за своє життя в невідомості. Це також шанс для сімей тих, хто зник, отримати хоч якусь інформацію, навіть найменший проблиск надії.
Відлуння тривоги та невизначеності
Понад півтора року триває повномасштабна війна, і кожна родина в Україні так чи інакше відчула її на собі. Особливо болючими є історії зниклих безвісти та військовополонених. Вони – ті, хто не повернувся з бою, чия доля залишається невизначеною, чиї близькі живуть у постійному страху та надії.
Наталія, мати Євгена, який зник безвісти під Сумами, біля населеного пункту Писарівка, також долучилася до акції. “Був на завданні. Надійшла звістка – зниклий безвісти. Я дуже сподіваюся, що суспільство почує. Можливо, хтось щось знає і розкаже. Можливо, мій син знайдеться”, – промовляє вона, тримаючи в руках портрет сина.
Інспекторка сектору превентивної комунікації Нацполіції Алла Ткаченко підтвердила, що участь у заході взяло близько 150 осіб. Це свідчить про те, що проблема полонених та безвісти зниклих залишається надзвичайно гострою та хвилює багатьох.
Акція в Миколаєві – це не лише день жалоби за загиблими, яких також вшанували хвилиною мовчання, а й потужний меседж суспільству та міжнародній спільноті. Це нагадування про те, що кожна людина – це цінність, і жоден герой не повинен бути забутим. Сподівання на повернення живими та здоровими тих, хто зараз не з нами, є найсильнішою мотивацією для таких акцій, адже саме віра та підтримка близьких допомагають пережити найважчі часи.
